Різноманітність сучасних жуків пояснили їх стійкістю до вимирання
Дослідники, які вивчають палеонтологічні літопис комах, прийшли до висновку, що нинішнє багате біорізноманіття жуків, швидше за все, пов`язано не з великою кількістю постійно з`являються нових видів, а з їх низьким рівнем вимирання.
Колекція тропічних жуків з Музею Вікторії і Альберта в Лондоні (фото Wikimedia commons).
"В ході попередніх робіт вчені намагалися пояснити різноманітність жуків, фокусуючись на їх видоутворенні, - розповідає провідний автор дослідження палеонтолог Діна Сміт (Dena Smith) з Музею природознавства при університеті Колорадо. - Дивлячись на палеонтологічні історію загону, ми бачимо, що швидкість вимирання також може бути важлива для біорізноманіття - якщо не більше важлива - чим поява нових видів. Можливо, нам слід звернути увагу на надзвичайну стійкість жуків до вимирання".
Щоб повною мірою дослідити еволюцію жуків, або загону жуків, Сміт і її колега з університету Ілінойса біолог Джонатан Маркот (Jonathan Marcot) вивчали публікації, які документували скам`янілості жуків з початку XIX століття. Вони зверталися до міжнародних відкритим баз даних, в тому числі базі даних викопних комах EDNA і каталогу Coleoptera.
За підсумками вчені створили власну базу даних з 5553 видів жуків, знайдених в 221 регіоні по всьому світу. Даних за видами було явно недостатньо, і дослідники провели аналіз на рівні родин. Як виявилося, більшість родин твердокрилих, що мешкають на нашій планеті сьогодні, збереглися і в літописі скам`янілостей.
Дослідження вивчає жуків з часу їх гіпотетичного виникнення в пермському періоді 284 мільйони років тому. У порівнянні з палеонтологічного літописом інших груп тварин (таких як молюски, корали і хребетні) у жуків спостерігаються найнижчі темпи вимирання.
Вивчивши палеонтологічний літопис комах, вчені прийшли до висновку, що жуки вимирають вкрай повільно (фото Dena Smith).
Наприклад, в найбільшому підряді жуків разноядние (Polyphaga) за всю еволюційну історію не вимерло жодного сімейства. Можливо, це пояснюється і тим, що більшість жуків майже всеїдні: вони можуть харчуватися водоростями, рослинами або іншими тваринами.
"Безліч аспектів життя жуків роблять їх надзвичайно витривалими і здатними адаптуватися до умов, що змінюються, - розповідає Сміт. - Це дуже екологічно гнучкі комахи. Ймовірно, багато в чому за це відповідальні метаморфози: м`якотілі личинки істотно відрізняються від дорослих особин, закутих у екзоскелет. Так що в різні періоди життя комаха може скористатися різними середовищами існування. Дорослі жуки, в свою чергу, дуже мобільні і можуть переміщатися, відчуваючи найменші кліматичні коливання".
Інші загони комах можуть бути схожі на жуків з точки зору стійкості до вимирання, так що Сміт сподівається, що їх наукова робота надихне інших ентомологів на вивчення палеонтологічного літопису різних загонів комах.
Всупереч поширеним уявленням, останки цих істот досить добре збереглися, незважаючи на прижиттєву крихкість комах. В даний час автори роботи займаються оцифруванням скам`янілих зразків в надії, що це допоможе наукової діяльності послідовників.
"Будучи куратором музейної колекції, я знаю, що в наших сховищах таяться різні види комах, які ще не були вивчені і описані, - розповідає Сміт. - Ми плануємо витягнути ці зразки з шаф і зробити їх доступними для широкого наукового співтовариства".
Стаття Сміта і Маркот була опублікована у виданні Proceedings of the Royal Society B.
