Чи потрібно воскрешати вимерлі види?
Сьогодні у Вашингтоні (США) почалася TEDxDeExtinction, конференція, присвячена відновленню вимерлих видів. У тому, що зараз, в принципі, можна відновити, зібрати по шматочках генома який-небудь вимерлий вид, сумнівів уже немає: можливості молекулярної генетики безмежні і стають, так би мовити, все всеосяжне. Конференція привернула увагу біологів усіх видів, від біохіміків до екологів, а крім них, ще й цілий ряд гуманітаріїв, включаючи юристів, соціологів, фахівців з питань етики і навіть художників.
Однак, незважаючи на ефектність і масштабність заходу, є серйозні сумніви в його доцільності. Як пише на сайті The Conversation Корі Бредшоу (Corey Bradshaw), еколог і один з керівників Центру клімату і екології Інституту навколишнього середовища при Аделаїдського університеті (Австралія), необхідність воскресіння вимерлих видів вважається чи не аксіомою. Однак варто лише задуматися над тим, чи так уже це потрібно, як тут же стає очевидною сумнівність всієї затії.
Навіть якщо нам вдасться викликати до життя декількох особин сумчастого вовка, навряд чи це допоможе відновити вигляд цілком. (Фото John Carnemolla.)
Не будемо брати до уваги колосальні технологічні труднощі, пов`язані з етім- допустимо, подальший прогрес дозволить їх вирішити. Давайте замислимося: в яке середовище ми помістимо воскреслі вимерлі види? Причиною вимирання в більшості випадків служить якраз зміна звичного середовища проживання тваринного, і якщо ми хочемо повернути до життя динозавра, то повинні приготувати для нього який-небудь Парк юрського періоду, інакше доісторична рептилія довго не протягне. Власне кажучи, не потрібно навіть заглиблюватися в минуле: наші сьогоднішні коралові рифи будуть вимирати до тих пір, поки теплішають моря і забруднюється вода, і ніякі, навіть найдосконаліші методи генетичного клонування це не зупинять.
З іншого боку, багато видів зникають тому, що втрачають генетичну різноманітність, яке, як відомо, дозволяє увазі гнучко пристосовуватися до середовища. У багатьох вимираючих видів генетичну різноманітність менше, ніж у невимірающіх. Життєздатна популяція повинна включати сотні і тисячі особин з індивідуальними генетичними наборами, і якщо ми захочемо створити таку популяцію, то як ми це зробимо?
Загалом, нам слід розрізняти завдання екології та завдання молекулярної генетики. Відновлення живого мамонта, напевно, допоможе у вирішенні якихось внутрішніх проблем молекулярної біології, відповість на питання, пов`язані з індивідуальним розвитком і чехардою молекулярних сигналів в клітці, але для екології це буде абсолютно безглузда робота. Стада викликаних з небуття мамонтів або динозаврів, зграї дронтов - це щось з репертуару Голлівуду, подібно зграй зомбі, покликаних стараннями чергового божевільного вченого.
Словом, з огляду на колосальну вартість робіт з клонування, чи не краще спрямувати ці гроші на менш ефектні, але більш ефективних заходів для захисту нині живучих видів? Створення природоохоронних зон, розробка нових систем очищення повітря і води, розробка більш екологічного виробництва, нарешті, екологічна освіта населення могли б принести природі більше користі, ніж мрії про «мамонтів з пробірки».
