Поліетиленові пакети дісталися до найглибших підводних каньйонів
На дні європейських морів, від континентального шельфу до найглибших западин, не залишилося жодної ділянки, куди б не добрався сміття, породжений людською цивілізацією.
До такого висновку прийшли вчені, переглянувши 588 відеороликів, знятих автоматичними підводними апаратами. Найчастіше на морському дні знаходили поліетиленові пакети, повідомляється в журналі PLoS One.
Підводний сміття
Вчені не проводили спеціального дослідження, а взяли результати роботи геологорозвідників і океанологів. Їх підводні камери і батискафи побували у всіх морях, що оточують європейський континент, від північної Норвегії до Канарських островів, від гірських хребтів східної Атлантики до Криту.
«Найчастіше нам попадався пластик, перш за все пакети, але також шматки пластмасових відер. Ми побачили на дні батарейки, частини фюзеляжу, бочки для нафтопродуктів, черевики, стільці, пляшки, але найбільше там пластмаси », - розповідає автор статті Крістофер ФЕМ (Christopher Pham), співробітник Університету Азорських островів, в інтерв`ю виданню Planet Earth Online.
Щільність сміття в європейських водах, дані отримані з ДУА, буксируваних систем відеоспостереження, пілотованого підводного апарата і тралів.
Сміттям виявилися завалені не лише прибережні райони (Ліонський і Біскайський затоки), але і такі «ведмежі кути», як трансформного розлом Чарлі-Гіббс, розташований на кордоні Північноамериканської і Євразійської літосферних плит, на відстані 2000 кілометрів від суші. На дні цього розлому, одного з найглибших в Атлантиці, вчені побачили гори сміття.
Найбільше відходів виявлено в підводних долинах. На височинах і біля берега сміття менше, зате там дуже часто зустрічаються викинуті рибальські снасті. Вони виготовлені з дуже міцної пластмаси і тому вельми довговічні: в ці мережі попадається не тільки риба і молюски, а й інше сміття - так виникають справжні плавучі «сміттєсховища». Нарешті, на схилах підводних гір і в улоговинах виявилися поклади шлаку (спечена зола від спалювання вугілля), який скидали в море матроси пароплавів, що борознили океани в XIX-початку ХХ століття.
Але найсильніше вченого турбують поліетиленові пакети. Всупереч поширеній думці, вони не плавають по поверхні води, а потрапляють на глибину і скупчуються в глибоких каньйонах. Розкладаючись на мікроскопічні фрагменти, вони потрапляють в організми детритофагов, а через них - і на інші «поверхи» харчового ланцюга, аж до великих риб і молюсків, яких люди вживають в їжу.
