Відкладення вушного воску у синіх китів, що нагадують річні кільця дерев
У ХХ столітті чисельність синіх китів різко впала: до звичайного безконтрольного китобійного промислу додалося ще й забруднення середовища, а багато молодих кити гинуть в звичайних рибальських мережах. Крім того, сонари судів створюють шум, який заважає китам чути один одного і орієнтуватися в просторі. Зараз синіх китів, за різними оцінками, налічується від 5 до 12 тисяч особин, і екологи, зрозуміло, намагаються в найдрібніших деталях дізнатися, як почувають себе ці найбільші тварини.
Що стосується хімічного забруднення та його впливу на китів, то тут одним з головних джерел інформації для зоологів служить кутовий жир, або китова ворвань. Якщо кит зіткнувся з якимось хімікатом, ця речовина відкладеться в жирі тварини. Однак у ворвані є, з точки зору вчених, один недолік: по ній можна сказати, коли саме кит плив крізь той чи інший хімікат.
Але, як виявилося, історію життя кита можна відновити - для цього потрібно лише зазирнути йому в вухо і дістати пробку з вушного воску. Ці пробки багаті жиром, але при цьому вони утворюються чергуються світлими і темними шарами, подібно річним кільцям дерев. Кожне кільце вушного воску відповідає приблизно півроку життя кита. У синіх китів такі пробки можуть досягати 10 см, і після смерті тварини вони не руйнуються, що робить їх особливо цінними для екологів. Вушної віск, як і ворвань, накопичує хімікати, а по тому, в якому кільці ці хімікати відклалися, можна визначити, коли кит піддався їх впливу.
Саша Усенко з Університету Бейлора (США) і його колеги описують на сторінках PNAS склад вушного воску 12-річного самця кита. Незважаючи на своє коротке життя, він встиг зіткнутися з 16 органічними речовинами-забруднювачами, включаючи пестициди і вогнезахисні сполуки. Дослідники вважають, що з більшою частиною цих речовин кит зіткнувся, будучи ще в утробі матері і при годуванні. Багато з таких з`єднань - наприклад, ті ж вогнезахисні речовини - вже давно заборонені до виробництва та використання, однак ті з них, які встигли увійти в харчові ланцюги, можуть крутитися в екосистемах десятиліттями.
Серед забруднювачів була також ртуть, яку вушної віск вбирав п`ять років (з 5 до 10 років життя кита): за цей час рівень ртуті, яка пошкоджує мозок, піднявся в вушної пробці в два рази.
Крім того, дослідники відзначають, що в вушному воску з моменту настання статевої зрілості (приблизно з 10 років) збільшилася присутність стресового гормону кортизолу. Втім, не зовсім зрозуміло, з чим це може бути пов`язано: чи то самця переслідував регулярний стрес через статевого відбору, то чи в цей період життя тварина зіткнулося з якимись стресовими антропогенними факторами.
Так чи інакше, вушні воскові затички китів опинилися для зоологів і екологів буквально джерелом інформації: вони не тільки повідомляють важливі відомості про хімічний склад середовища проживання, а й дають знати про реакцію організму на ті чи інші хімічні фактори. Зараз автори роботи збираються проінспектувати близько 1 000 музейних експонатів на предмет відкладень вушного воску, щоб тщатель
