Риба вугор: фото
Звичайний, річковий або європейський вугор (лат. Anguilla anguilla) - хижа прісноводна риба із сімейства річкових вугрів.
У вугра довге, извивающееся як у змії тіло. Риба настільки нагадує своїм зовнішнім виглядом цих плазунів, що в багатьох куточках Росії і за рибу-то не рахується. І даремно, м`ясо вугра дуже шановане гурманами деяких країн.
Тіло вугра циліндричний, і лише хвіст з боків злегка стислий. Голова невелика, в передній частині вона трохи стисла. Очі маленькі, сріблясто-жовтого кольору.
Ніс різних видів вугрів різниться по ширині. Нижня щелепа трохи довше верхньої. Обидві щелепи, а також і соховидная кістка засаджені гострими дрібними зубами. Зяброві отвори в повному обсязі закривають зяброву порожнину, вони дуже вузькі про відсуну досить далеко від потилиці.
У вугра дуже довгі спинний і анальний плавники, які зливаються з хвостовим. Таким чином, виходить один загальний, суцільний плавець, який тягнеться через всю спинку риби. Плавникові промені, обтягнуті товстою шкірою, дуже м`які, тому розрізняються насилу. Спочатку здається, що у вугра зовсім немає лусочок, як у багатьох інших видів риб. Але це помилкова думка - лусочки цієї риби просто дуже маленькі, довгасті, розташовані в хаотичному порядку. Вони дуже ніжні, а тіло вугра покрите товстим шаром слизу, внаслідок чого і склалося враження, що вугор «голий».
Колір спинки вугрів буває різним, залежно від підвиду він може бути як буро-зеленим, так і синювато-чорним. Черевна ж частина забарвлена або в жовтувато-білий, або в блакитно-сірий відтінки.
Водиться вугор в басейнах Балтійського, Середземного і Німецького морів. Так само його можна зустріти, хоча і рідше, в водоймах басейнів Чорного, Білого, Азовського, Баренцового морів. Також вугор живе і в деяких озерах, а саме в Ладозькому, Онезьке і Чудському.
У річки басейну Чорного і Каспійського морів вугор, по всій видимості, потрапив недавно, імовірно через канали з водойм Балтійського басейну. Попадається він тут дуже рідко, лише деякі особини добираються до Волги, але не розмножуються там. Місцеві жителі плутають таких вугрів-мандрівників з річковими міногами (зовні ці види риб дуже схожі). По основному руслу Волги вугри доходять навіть до Саратова, але навряд чи таким шляхом проходять в Каспійське море. Зате в деяких річках, що впадають у Волгу в її верхів`ях, вугри трапляються часто, ймовірно, потрапляючи в них з озер.
Такі ж вугри-мандрівники зрідка зустрічаються в Дніпрі, Дунаї та Дністрі. Ще в минулому столітті зоологи знаходили деяких особин в лівій притоці Десни. Швидше за все, в Дніпро вугри потрапили з Німану через болота, звані Пінськими. Взагалі ж верхів`я Балтійського і Чорноморського басейну знаходяться поруч і з`єднані численними каналами, через які і може мігрувати риба.
Траплялося, що київські рибалки знаходили вугрів в шлунках спійманих сомів, а значить, вугри повинні водитися неподалік: або в Дніпрі, або в Прип`яті. Могильовські ж рибалки розповідали зоологам, що зустрічали цих риб в Дністрі. А в 70-х роках минулого століття вугрів виловлювали вже і в Азовському морі біля станиці Петровській.
А ось в Дунай вугрів запустили спеціально. Представники товариства любителів рибальства міста Галац (місто і порт на сході Румунії) запустили в Дунай понад півмільйона молодих вугрів. Зоологи вважають, що вугри цілком здатні акліматизуватися і жити в цій місцевості. А ось на нерест вони, швидше за все, будуть відправлятися в море вниз за течією Дунаю.
Як пише професор зоології Карл Кесслер, річковий вугор - не зовсім прісноводна риба, її скоріше можна назвати прохідний. Тому що вона не все життя проводить в річковій воді і періодично йде в море. Але є суттєва відмінність вугра від інших прохідних риб. В основному такі риби виростають в море і вже звідти піднімаються вгору за течією річок на нерест. Вугор ж, навпаки, зростає в річках, а для розмноження спускається за течією в море. Вугра в його подорожі зупинити не може ніщо - пороги і водоспади він долає з легкістю.
За словами професора, навіть дуже високий Нарський водоспад, недоступний, наприклад, для лосося, для вугра перешкодою не є. Правда, поки вченим достеменно невідомо, яким чином вугор долає водоспади, адже на відміну від тих же лососевих, вистрибувати з води він не здатний. «Цілком ймовірно, він їх обходить, переповзаючи через вологі прибережні скелі, - пише про свої припущення зоолог, - вірно принаймні те, що він вміє дуже вправно плазувати по вологій землі і може жити поза водою до півдоби і більше. Причина живучості вугра поза водою полягає в тому, що зяброві листочки, внаслідок подовженої форми зябрової порожнини й вузькості зябрових отворі, дуже довго залишаються вологими, здатними для підтримування процесу дихання ».
Вугор намагається уникати річок з піщаним і кам`янистим ґрунтом на дні. А ось улюблене місце її проживання - річки з глинистим і мулистим грунтом і безліччю твані. Влітку найчастіше вугра можна зустріти між осокою і очеретом, де він особливо любить перебувати. Наприклад, одне з місць, де вугри з успіхом ловляться - очерети південного узбережжя крондштатського затоки.
Для того, щоб зловити вугра, рибалки прокладають в очеретах доріжки, на яких розставляють спеціальні пастки «мережи». Рибалки розрізняють тут два види цих риб - ходовий або осілий. Вугрів осілого типу називають також «травник». Вугор - риба нічна. Вдень він просто лежить спокійно в очеретах, вночі ж виходить на промисел. До речі, взимку риба також залишається нерухомою і закопується в тину, часом на глибину більше 40 сантиметрів.
Вугор плотолюбства, він харчується як іншими рибами, так і їх ікрою. Не гребує ця риба і дрібної живністю, що живе в болоті: різними личинками, черв`яками, рачками, равликами. Що ж стосується риб, якими живиться вугор, то це переважно види, що живуть, як і вугор, на дні водойм - міноги, подкаменщики. Якщо ж в поле зору вугра попалася рибка інших видів, він і від неї не відмовиться, тому часом трапляється в перемети, гачки яких рибалки наживляють дрібною рибкою. Але саме бенкет починається у вугрів навесні і на початку літа, коли коропові риби починають метати ікру. Вугор поїдає її у величезній кількості. В кінці літа і восени, коли ікрою вже не поласувати, вугри поїдають в основному рачків виду «ідотеі острохвостий» (Idothea entomon), або як їх називають рибалки, «морських тарганів».
Взагалі то, чим харчується вугор, дуже легко відстежити, тому що він володіє абсолютно унікальною властивістю. Загнаний в пастку, або в тісний садок, вугор відригає значну частину їжі, яка не встигла перетравитися: так, він вивергає равликів, миножек, рачків. Словом, піймавши вугра, можна подивитися, чим він сьогодні встиг поласувати. До речі, зловити вугра набагато легше, ніж його утримати - це практично неможливо зробити голими руками через те, що ці риби надзвичайно слизькі і спритні (недарма, на Русі кажуть «слизький, як вугор», маючи на увазі хитрого і спритного людини).
На землі вугор пересувається абсолютно вільно, причому як вперед, так і назад - в тому напрямку, де всього вірніше можна сховатися. При цьому він рухається, подібно до змії, спритно звиваючись своє довге тіло. Вбити спійманого вугра - теж досить непросте завдання, оскільки ті рани, які могли б запросто приспати рибу іншого виду, для вугра часто смертельними зовсім не є. Так що вугор разюче живучий, - хіба що перелом хребта веде до більш-менш швидкої смерті цієї риби. Дивно, але навіть м`язи відрізаних шматків вугра ще деякий час скорочуються. Так, відзначали, що щелепи вугра в уже відрізаною голові здійснювали руху протягом чверті години. Існує думка, що вугра можна умертвити, помістивши його в солону воду. Але нічого подібного - навіть в міцному соляному розчині вугор живе ще приблизно пару годин.
Унікальністю своєї поведінки вугор ще здавна привертав увагу натуралістів і біологів. Також вугор не раз ставав об`єктом дослідів. Так, наприклад, цікаві спостереження за вугром були записані О. Терлецьким. Вчений спостерігав повадки вугрів в басейні Західної Двіни, де вугор живе в багатьох озерах, з яких по річках, струмках, а іноді навіть і по суші переходить у великі річки, а потім йде на нерест в море. Свій «великий» похід вугри починають в травні і «йдуть» все літо (ті ж вугри, що не досягли статевозрілого віку, залишаються в озерах і річках). У тому випадку, якщо річка тече «в звичайному режимі», вугор йде на глибині, намагаючись пересуватися по мулистих або трав`янистим місцях. Коли ж рівень води істотно піднімається, вугри тримаються в берегових вирах. При цьому вночі вони полюють, пересуваючись все далі на шляху до моря, а вдень сплять, зарившись в тину, в мул або сховавшись під камені або корчі.
Терлецький за допомогою дослідів зумів довести, що вугри здатні переміщатися від водойми до водойми іноді навіть по суші - в тому випадку, якщо немає іншого шляху. Причому переповзають вони на досить значні відстані - на півкілометра і навіть більше. Терлецький тримав вугрів в окремому басейні на струмку, а потім відносив їх на значну відстань від їх місця проживання, випускав на волю і спостерігав за їх поведінкою. Досліди проводилися в нічний час а також на зорі, коли грунт ще волога. Спочатку вугри повзли в різних напрямках, але дуже скоро інстинкт повертав їх в потрібному для того, щоб вижити - до річки. Повзли вугри досить швидко, звиваючись подібно зміям, виключно прямо до мети, лише зрідка звертаючи зі шляху, щоб обійти перешкоду у вигляді ділянки землі з піском або не покриті травою. Коли вони потрапляли на схил, що веде до воді, вони прискорювали хід, намагаючись швидше дістатися до своєї рідної стихії. Таким чином було доведено, що вугор протягом трьох і навіть більше годин може залишатися поза водою в теплу пору доби. Його перехід до води по суші може тривати навіть всю ніч, особливо, якщо випала рясна роса.
Розмноження і розвиток вугра
Розмноження вугра до недавніх пір залишалося для вчених таємницею, покритою мороком. Та й сьогодні ця сторона життя вугрів ще не досліджена до кінця. Це пов`язано з тим, що для продовження роду риби цього виду йдуть в море. Світло на цей процес вдалося пролити датському іхтіолога І.Шмідту і іншим дослідникам лише недавно, в 20-х роках минулого століття. Так вчені з`ясували, що для розмноження вугор шукає місця в море з температурою 16-17 градусів. Одна самка метає до 500 тисяч ікринок розміром близько 1 міліметра, а потім гине. З ікринок через деякий час з`являються личинки вугра, з вигляду нагадують вербовий листочок. Тільки чорні очі личинок добре видно на напівпрозорому тільце, таким чином, вони менш помітні хижакам. Варто відзначити, що личинки вугрів взагалі довгий час вважалися відокремленим видом риб - настільки вони не схожі на дорослих особин. Коли ці маленькі угрята досягають близько 8 сантиметрів в довжину, вони перестають харчуватися, зменшуються в розмірах на пару-трійку сантиметрів і переходять в нову стадію розвитку. Такий підріс мальок отримав від зоологів назву «скляний вугор». Він все ще прозорий, але вже набуває специфічну змееобразно форму тіла. У цей час маленькі вугри починають свою подорож до усть рік, просуваються по ним далі, поступово набуваючи доросле забарвлення.
Зростає вугор дуже повільно, досягаючи метрової довжини тільки до п`ятого чи шостого року життя. Зустрічаються особини довжиною 180 сантиметрів і товщиною більшою, ніж людська рука. При довжині в метр вугор важить близько півтора кілограмів, а найбільші екземпляри можуть досягати маси в вісім кілограм.
