Собак вдалося приручити завдяки людській їжі
Відео: Знівечена собака повернулася з того світу
Собака відокремилася від предків-вовків приблизно 11 тисяч років тому. Більшу частину своєї історії вона жила поруч з людиною, і, хоча генетично вовки і домашні пси залишаються найближчими родичами, у собак повинні були статися досить помітні генетичні зміни, щоб їх співіснування з людиною протікало з комфортом для обох сторін.
Можна припустити, що основні зміни стосувалися генів, що контролюють нервову систему: все-таки одне з найбільш чудових властивостей собак - це вміння встановлювати контакт з людиною, розуміти свого господаря, не ставитися до нього з острахом і агресією. Без цього собаку просто неможливо було б приручити. Однак, як не дивно, основна частина еволюційно-генетичних змін псів виявилася зовсім в іншій області.
Відео: Великий стрибок Дресирування Приручити звіра
Не останню роль в приручення собак зіграли вуглеводи з людського столу. (Фото Tetra Images / Corbis.)
Відео: Кіт косатка напав на дресирувальника
Дослідники зі шведського Уппсальского університету порівняли ДНК дванадцяти вовків (зразки взяті від особин з різних популяцій, які перебували часом на різних континентах) і шістдесяти собак, що належать чотирнадцяти породам. Вчених в першу чергу цікавили поодинокі заміни нуклеотидів, так званий однонуклеотидний поліморфізм. Але залучали їх не ті області, де такі заміни сильно різнилися від породи до породи, а ті, де варіацій в породах майже не було. Така особливість свідчить про те, що подібні ділянки ДНК були важливі для еволюції виду, необхідні для виживання і тому не допускають варіацій.
Незмінних ділянок нарахували тридцять шість, і містили вони сто двадцять і два гена. До мозку мали відношення дев`ятнадцять фрагментів ДНК, дев`ять з яких були потрібні для розвитку нервової системи. А інші, як не дивно, були пов`язані з травленням. Так, у собак виявилося тридцять копій гена амілази, ферменту, який розщеплює крохмаль. Крохмаль, взагалі кажучи, рослинний субстрат, і у вовків, наприклад, під амилазу відведено всього дві копії гена, по одній на кожній з гомологічних хромосом. Собакам же для чогось знадобилося посилити розщеплення крохмалю: більше генів означає більше білка, і в підсумку собаки розщеплюють цей полісахарид в п`ять разів краще, ніж вовки.
Число копій гена амілази різниться і у людей: ті, чиє харчування включає багато рослинних вуглеводів (наприклад, японці і білі американці), мають у своєму розпорядженні великою кількістю копій гена амілази. Тобто, очевидно, генетичні зміни у собак відбулися з трансформацією раціону, коли пси стали отримувати їжу з людського столу, і ці зміни виявилися настільки важливі, що до сих пір зберігаються без модифікацій у всього собачого племені.
З іншого боку, і вовки, і собаки мають однаковий числом гена мальтази, яка також необхідна для перетравлення крохмалю. Однак між вовками і собаками в цих генах є істотні відмінності: собачий білок виходить довшим, що характерно для рослиноїдних тварин на кшталт корів або кроликів і всеїдних начебто лемурів і щурів.
Отже, повторимо вже прозвучав висновок: вовк перетворився в собаку багато в чому завдяки багатої вуглеводами їжі з людського столу. Правда, тут є ще один важливий наслідок, підкреслює автор роботи в статті, що з`явилася в Nature: виходить, що собаку приручили не охочий, а осілі землероби, які могли дозволити собі віддати тварині надлишок вирощених вуглеводів. М`ясо ж людина беріг в першу чергу для себе.
Це змушує по-новому поглянути на існуючі версії того, як відбувався процес одомашнення, по крайней мере в разі собаки. Хоча котрі виникли генетико-харчові закономірності не заперечують того факту, що і зміни в нервовій системі були необхідні. Все-таки самі по собі вуглеводи навряд чи змогли б пом`якшити вдачу собачих предків і зробити їх більш відданими.
