Пітч-лейк (pitch-lake) - природне бітумне озеро

В цьому озері не можна плавати і в ньому не водиться риба, зате, по Пітч-Лейк (Pitch-Lake) можна ходити. Це одне з найдивовижніших озер нашої планети розташовано на острові Тринідад. Складається воно з&hellip- асфальту. Причому асфальт високої якості. Їм покривають дороги остров`яни, і не тільки вони. Наприклад, одна з найбільш символічно навантажених доріг світу - алея Пелл-Мел в Лондоні, яка веде до Букінгемському, палацу викладена природним асфальтом з Пітч-Лейк.

Озеро Пітч-Лейк, що лежить біля селища Ла-Бреа, невелике: площа його близько сорока гектарів. Глибина, правда, значна - більше вісімдесяти метрів. На жодне інше озеро воно не схоже: це котлован, наповнений полужидкой чорної масою. Сотні тонн природного асфальту вичерпують з Пітч-Лейк щорічно, але рівень його не знижувати: підземний бітумний «завод» працює чітко, заповнюючи те, що забирає людина.

Поверхня озера пружна і масляниста, якщо спробувати «зачерпнути» його «воду», вона потягнеться нитками густого дьогтю. Це озеро ніяк не назвеш нерухомим: в ньому проходить своє життя, правда, зовсім не схожа на життя в інших озерах. У глибинах Пітч-Лейк постійно щось вирує і відбувається.

І ось на поверхні повільно розходяться до берега від центру дивні густі хвилі, коли нова порція дьогтю піднімається з глибин. Або воно раптом починає вирувати і пузиритися: так піднімаються до його поверхні з глибини сірчані гази.

Озеро відомо з давніх часів. Ще Уолтер Релі, англійський мореплавець і організатор піратських експедицій XVI століття, використовував місцевий асфальт для покриття корпусу свого судна і з задоволенням зазначав, що він краще смоли, тому що не плавиться на сонці.

Асфальт озера на вигляд такий щільний, що його цілком можна використовувати за призначенням - ходити по ньому, і навіть їздити. Наповнення озера являє собою неньютонівської рідина, тобто рідина, щільну при різких навантаженнях, але якщо навантаження м`яка, то і асфальтова маса теж буде м`якою. Тому не варто спокушатися - воно здатне підступно поглинути, скажімо, звіра, наївно забрів на його хиткий грунт. Коли добували асфальт з Пітч-Лейк, виявили в самих його глибинах кістки колись проковтнув озером динозаврів.

Як же можливо таке дивне явище - озеро рідкого асфальту? Виявляється, западина глибиною близько 80 метрів, була колись кратером вулкана, і зараз з`єднана з його жерлом. Нафта, повільно піднімаючись на поверхню, втрачає частину летючих речовин. А потім, реагуючи з органікою, різними шляхами потрапляє в «води» озера, стає тим самим речовиною, яким так вигідно і зручно покривати дороги.

Асфальтові озера, які є продуктом вивітрювання накопичилася нафти, відомі також в Каліфорнії, в районі Червоного моря, в Туркменії на о. Челекен і в інших місцях. На о. Сахалін відомо кілька асфальтових озер, одне з них має площу близько 3 га.

Подібні асфальтові озера були відомі дуже давно, і асфальт використовувався при будівельних роботах. Місто Вавилон в VI-VII столітті до нашої ери був обнесений стіною, при будівництві якої в якості цементуючого матеріалу застосовувався асфальт, видобутий в районі Червоного моря. Встановлено, що ще за кілька тисячоліть до нашої ери асфальт застосовувався в Індії для пристрою басейнів, оскільки асфальтові дно і стінки басейнів непроникні для води.

Як не дивно, на озері є крихітні острови, на яких навіть ростуть кволі деревця. Мабуть, в кишенях між шарами бітуму накопичувалося роками те, що стало згодом грунтом, здатної дати життя рослинам навіть в такому дивному, здавалося б, непридатному для життя місці.